FREYA

тепер я того.. дипломований.. матеріальне підтвердження настане 28.06

як у пісні вірного друга чебурашки крокодила Гени: "і хотя нам прошлого нємного жаль... лучшєє, конечно,... впєреді?!?"

Наверное, наш мир, в котором существуют сигнализации, глянцевые журналы, генная инженерия, красные дорожки и люди, которые по ним ходят, выжывает только благодаря маленьким детям. и сказочникам..

люди, дууууже потрібна толкова людина, яка добре розуміється на 1С і може навчити іншу толокову людину за гроші цьому розумінню, а також, після закінчення навчання, терпіти певний час дзвінки другої толкової людини що до незрозумілостей, якщо такі виникатимуть (за солодку винагороду:)

не можемо порахувати скарби, на вас уся надія френди!!!!

хто щось придумає, пишіть сюди, а далі виходитимемо на інші контактні канали.

До Содома далеко
Сердцу в клетке не легко
Жалят демоны его
Не оставят ничего

Пикник, "До Содома далеко.."

Выбор
Созидающий башню сорвется,
Будет страшен стремительный лет,
И на дне мирового колодца
Он безумье свое проклянет.

Разрушающий будет раздавлен,
Опрокинут обломками плит,
И, всевидящим богом оставлен,
Он о муке своей возопит.

А ушедший в ночные пещеры,
Или к заводям тихой реки
Повстречает свирепой пантерой
Наводящие ужас зрачки.

Не избегнешь ты доли кровавой,
Что земным предназначила смерть.
Но, молчи! Несравненное право
Самому выбирать свою смерть.

...

Крест
Так долго лгала мне за картою карта,
Что я уж не мог опьяниться вином.
Холодные звезды тревожного марта
Бледнели одна за другой за окном.

В холодном безумьи. в тревожном азарте
Я чувствовал, будто игра эта — сон.
«Весь банк — закричал — покрываю я в карте!»
И карта убита, и я побежден.

Я вышел на воздух. Рассветные тени
Бродили так нежно по нежным снегам.
Не помню я сам, как я пал на колени,
Мой крест золотой прижимая к губам.

— Стать вольным и чистым, как звездное небо,
Твой посох принять, о, Сестра Нищета,
Бродить по дорогам, выпрашивать хлеба,
Людей заклиная святыней креста! —

Мгновенье… и в зале веселой и шумной
Все стихли и встали испуганно с мест,
Когда я вошел, воспаленный, безумный,
И молча на карту поставил мой крест.

ну да, апапсела вкрай - мені сподобалася urban symphony.. кидайте в мене скрипками і гнилими помідорами:))

простєнько, але - со вкусом, і без надмірної етнізації, коли вишивка сплошняком і вся блесткамі, так, щоб і в останньому ряду Олімпійського було видно, шо ми тут, мля, за державу..

м-да. ще з'явилася нова тенденція на Євробаченні - замість силіконових дівчаток випускати малчіков у блистючих брюках-tide. а малчікі, я вам скажу, уже нє пєрвай свєжесті і видно, що гоцати по сцені їм уже нє лєгко. невтішна яксь тенденція

а, і хто має запис музики/відео виступу естонської команди на змаганнях братніх співочих народів? заберу розмножений примірник у хороші руки

p.s. люди, не кидайте мені ссилок, де це можна знайти - я їх сама бачила, не сліпа - але в мене вдома повільний інтернет

а ми - в Естонію:)
rändajad…

kõrbekuumuses liiva
lendab kui jääkülma lund
öö peagi laotamas tiivad
rändajaid saatma jääb tuul

see on tee
nad rändavad nii päevast päeva
see on tee
nad rändavad siis ajast aega
see on tee
ta nähtamatu rajana kulgeb
nende tee
ta ootab kui riskida julged

külmunud hingi vaid saadab
kuuvalgus varje neist loob
päikesekiirena sooja
hommik taas endaga toob

see on tee
nad rändavad nii päevast päeva
see on tee
nad rändavad siis ajast aega
see on tee
ta nähtamatu rajana kulgeb
nende tee
ta ootab kui riskida julged

nad rändavad nii päevast päeva
nad rändavad siis ajast aega
ta nähtamatu rajana kulgeb
ta ootab kui riskida julged

üle mägede taevasse kaigub hääl

nad rändavad nii päevast päeva
nad rändavad siis ajast aega
ta nähtamatu rajana kulgeb
ta ootab kui riskida julged

see on tee

Господи, яка клята книжка!!!! Я, звичайно, про «Діалогі пєніса» Поля Авіньйона. Це ж треба було, пробачте на слові, таке гімно написати. Взагалі я погано доганяю ідею метафорично кричати через свої трворєья «Дивіться, скільки гімна навкруги!!!!!!!!!!! Дивіться, яке воно бридке!!!!!!!!!!!!!!» А потім ще й метафорично розкидатися цим добром навколо через ті ж таки творєнья. Мовляв: не хочете бачити? А ось вам! На! На! Дивися, яке воно гидке, щоб тобі повилазило!!!
Так і тут – короткий сюжет приблизно такий: життя – гімно, всі люди – гімно, відносини, кохання, дружба, гідність, достоїнство, людяність, доброта, честь, любов, повага, щастя, задоволення, справжність і все-все-все, і просто взагалі все абсолютно – велика ілюзія, а насправді – гімно. А потім останнє слово копі-пейст. Багато-багато разів.
Нє, я розумію, що всі ми живемо в епоху глобального радіоактивного забруднення, повного ефекту Марксівського відчуження всього від усіх (переклад: все продається і купується), і велкомаштабного всепроникного оболванювання, яким керує система з умовною назвою «бальшіє бабкі», але … Але! Сонце ніхто не відміняв. Просто щоб його побачити, треба іноді піднімати голову. А по під ногами мало що, крім собачих сюрпризів знайти можна.
Оце написала якийсь трохи пафосний бретт, але якось це дуже дістало – такий категорично-однозначний погляд на життя як на г..
(от до чого може довести безтолкова книжка)

Клянись же, ешь землю!
Как нервно и четко бьют пальцы чечетку
На мокром окне
Вот ночь утечет, все будет не в счет
Так кажется мне.

Взгляни: а под тем ли ты солнцем стоишь
Клянись же, ешь землю, что вместе со мною сгоришь

Как будто с экрана косится луна на нас
Мокрой совой
И ангел мой бешеный и звезды повешены
Вниз головой

Взгляни: а под тем ли ты солнцем стоишь
Клянись же, ешь землю, что вместе со мною сгоришь


Осколок к осколку, а волчье - волку
Как серебру - звон
Осколок к осколку, а волчье - волку
А мне тогда что?

Взгляни: а под тем ли ты солнцем стоишь
Клянись же, ешь землю, что вместе со мною сгоришь

Пикник

приємно, коли людина навіть на третій день після Великодня вітається з тобою "Христос Воскрес!", а не "драстє"

"... и музыка." - таку назву мала стаття про групи з Хельсинки в останньому номері прогресивного журналу "ШО". А я от подумала - цікаво, люди очікують побачити ведмедів, коли їдуть до Фінляндії? Це все народилося за налогією - в Украні ще пару років назад очікували. Гадаю, ще й зараз очікують, просто не зручно у цьому зізначватися. от же ж цікава ця штука - асоціації. Хельсинки, наприклад, це - мароз тріскучій. А Україна, між іншим, - холодно. "I thought it would be cooler" - це я зазвичай чую від людей із зарубіжжя. Саме за-рубіжжя, тобто всього, що знаходиться десь західніше Татрів, Балатону і Трансільванії (колишня Курляднія, певно, теж сюди належить. Але там уже трохи віє прохолодою від слова "Україна"), бо то все - по-рубіжжя і там про погодні умови у нас на батьківщині все добре знають. Недалеко ми пішли від Хельсинки у проектуванні історичного образу в уяві іноземців - загадкова лякаюча імперія вічної мерзлоти за залізною завісою. Географія тут, звичайно, вже давно втратила свій сенс у його первинному, тобто - власне географічному, сенсі, поступившись місцем гео-психології та дискурсивному (виробленому певними асоціативними рядами) сприйняттю. Бо хто ж при здоровому розумі вважатиме холодною країну, яка знаходиться на одній географічній широті з Францією? Правильно, французи. А також німці, італійці, іспанці, британці.. ну, і далі по карті. І особливо американці - певно, за аналогією з "холодною війною".
і кого після цього ведмедями здивуєш?

майже ніхто й ніколи не показував мені Міста.
шкільні експкурсії, прогулянки головною вулицею у святкові дні та вигулювання закордонних друзів по достопрємічатєльностям та місцях бойової слави не рахуються.
тому, мабіть, я його зовсім не знаю. я знаю, що воно загадкове, що воно ховає в собі тисячі таємниць по кількості років - по таємниці на кожен рік. але кожного разу, коли я намагаюся їх знайти, вони втікають від мене і ховаються в якихось запилених шпаринах, між цеглою соборів та храмів, у бруківці вулиць, відображаються у склі магазинних вітрин, невловимі як подих. "ходи до нас!" - кличуть вони. але ж я ніколи не блукала вулицями, що ведуть в інше Місто, не вдихала затхлого повітря підворітні, не бачила неба крізь підвальні вікониці.. тому все марно - мені не знайти його.
кожного разу, коли я намагаюся сховатися у цьому величезному місті без меж, у цьому мегаполісі, потрапити в астральний паралельний простір реальності, хоча б в якийсь з цих метафізичних просторів (бо скільки ж їх там, у тисячолітній історії), на мене чекає невдача.
мені не вистачає місця у просторі й часі і я однаково натикаюся на людей. ніхто й ніколи не показував мені пустирів, закинутих будмайданчиків, запущених парків, в яких дерева, полишені самі на себе, перетворилися на хащі. тому я не знаю місць, де можна було б від людей сховатися.
і Місто все втікає від мене у спалахи ліхтарів крізь мокре від дощу скло і залишає мене сам на сам зі своїми мешканцями..

моє життя неідеальне.. я б навіть сказала - воно абсолютно неідеальне, не ідеальне з усіх боків, поглядів і сторін світу. просто всратися не ідеальне

але якщо колись у мене скінчаться гроші і йогурти в холодильнику, так само як чисті цілі шкарпетки у шафі, і взагалі все (в ідеалі мають залишитися лише макарони грубого помолу. і кетчуп. і кава, і молоко. і сякі-такі цигарки, бо саме цигарки мають куритися о третій ночі на порожній кухні під шум працюючого леп-топу), то мені достатньо буде просто зібрати пару останніх років мого життя, збовтати як слід, присолити, приперчити, додати місцями трохи спаржі чи консервованого горошку, трохи того самого молока 1.5%, підсмажити і продавати у зручному форматі.
от так от..

Щасливого Великодня усім!:)

сижу на работе и занимаюсь адаптацией знаний, полученных на уроках труда..

все отдам за кусочек шоколада

умерли наушники. на самом деле только левый, но поскольку эти братья-сиамские близнецы друг без друга жить не могут, пришлось покупать новые. эти покинули бренный мир совсем уж неожиданно рано - можно сказать, в самом расцвете сил - через месяц после приобретения. обычно выжывают месяца три. причем с такой точной обязательностью, что я уже начала задумываться - а не наложено ли на меня проклятье ломающихся наушников?? или оно наложено на магазин Портатив, в котором я их покупаю? или его владельцы настолько предприимчивы, что покупают наушники оптом по 5 грн в Китае, а потом слегка переделывают и продают под видом различных торговых марок? или что-то не так у меня с головой (ну, кроме того, что всегда не так)? или - еще хуже - с иривером?! = /!

я заблудилася в трех соснах Джорджа Мартина, а именно в "Песне льда и огня". когда-то давным-давно я начинала читать ее, и начинала, по видимому с "Игры престолов" (там было о семье Старков, о начинающейся войне, о Джоне Сноу, который боролся с появившимися Иными в черном дозоре и еще о Дейнерис). Теперь же решила дочитать и нашла в нете "Бурю мечей", том 1. героев узнаю, но видно, что время прошло. расскажите, что я пропустила (какие книги) и какова вообще структура произведения.
я знаю, что в нете можно найти - я не ленивая, я блондинка:)

Я часто вижу страх в смотрящих на меня глазах...

вот интересно - почему добро всегда белое и с крыльями, а зло всегда в .. ну сами знаете, где. (приметка: всегда - в смысле большого процентного соотнешения в пользу колличества культурних доробків, в которых сразу понятно, кто плохой и кто хороший, и кто победит). мне вот, например, за державу обидно. и не только за свою - это встречается поголовно в доробках всех культур. нет, я не дурачусь и не пытаюсь играться с огнем - если бы зло завалилось ко мне в дом и развалилось в кресле, покуривая сигары, с дымом которых растворялись бы здоровье, счастье и взаимоотношения моих близких и мои, я бы совсем не порадовалась.

но серде от любви горит, моя душа болит..

о добре и зле тут скорее как о том "что такое хорошо и что такое плохо". потому как сказки, рассказы, фильмы и теде навязывают определенный образ, как должно быть. и как - ни в коем случае. и далеко не каждый писатель идет на риск критических подходов, когда все можно писать под проверенную копирку (ладно, ладно, я знаю, что сейчас критических мыслей из разных концов - хоть отбавляй, но они во многом тоже передергивают, только наоборот).
запомнилась тема фриков (не добрых, и не злых) из Олди "Герой должен быть один". да и тема взаимоотношений добра и зла и их соотношения - оттуда же (но больше уже из "Мессия очищает диск") - предположение о том, что добро и зло - две стороны одной медали, что они неразрывны, неотделимы. конечно, это банальные истины, но высказанные очень красиво и убедительно.

ковыряя диплом...

"Тому, кто считает, что все в порядке и доверяет ходу событий как таковым, мужество не нужно. Он вступает в ход вещей, который и без его содействия ведет к благу. Его показное мужество не более чем уверенность в том, что человек не движется к бездне, где его ждет гибель. Действительным мужеством обладает тот, кто в испытываемом страхе перед достижением возможного знает: достичь возможного может лишь тот, кто хочет невозможного. Только опыт, свидетельствующий о невыполнимости попыток выполнения, может осуществить то, что человеку задано сделать."

Карл Ясперс, "Духовная ситуация времени"

мій статус за останній тиждень:

я малєнкий, толстенький самодовольненький пожирач зєфіру в шоколаді;)

(просто персонаж з картинки Жені Гапчинської))

тайна жж раскрыта

«Любой желающий писать точно... с неизбежностью пишет для других (ведь если бы он обращался только к самому себе, ему хватило бы и той своеобразной номенклатуры, которую составляют его собственные переживания, поскольку всякое переживание является непосредственным именем самого себя)».—Barthes R. Essais critiques. P.: Seuil, 1964, р. 13. Лучший тому пример — всякого рода «интимные дневники», которые, вопреки иллюзии их авторов, пишутся вовсе не «для себя», а в неосознанной надежде, что «некто» их прочтет, поразившись глубине и оригинальности личности пишущего.

читаю Барта и комментарии к его прозиведениям, не могла не запостить))